ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ,

ЩОБ ДОПОМОГТИ МОЇМ ДІТЯМ ЖИТИ

БЕЗ НАРКОТИКІВ?

 

Посібник для батьків

Батьківська турбота — це одне з найважливіших завдань у нашому житті, але до виконання цього завдання ми підготовлені найгірше. Більшість із нас вчилися бути батьками «прямо на робочому місці» або ж наслідуючи приклад своїх батьків. Але сьогодні ми зіткнулися з таким розмахом вживання наркотичних речовин серед дітей і підлітків, який неможливо було навіть уявити в часи наших батьків. І треба чесно зізнатися, що більшість із нас потребують допомоги, щоб протистояти цій дедалі зростаючій загрозі здоров'ю і добробуту наших дітей. На щастя, в цей час стало відомо набагато більше про те, як можна ефективно протистояти вживанню наркотичних речовин дітьми і підлітками.

При цьому треба ясно усвідомлювати, що немає таких заходів, до яких могли б вдатися батьки, для того щоб з повною гарантією втримати своїх дітей від уживання наркотиків. Цей вибір дітям доведеться робити самостійно.

Але в нашому розпорядженні є такі засоби, які ми зобов'язані використати, щоб допомогти нашим дітям підготуватися до власного вибору, коли для нього настане час.

 МОЇ ДІТИ НЕ ВЖИВАЮТЬ НАРКОТИКІВ!

 Більшість дітей і підлітків дійсно не вживають наркотичних  речовин.

Але, готові вони до того чи ні, багатьом дітям пропонують спробувати такі речовини.

Багатьом дітям доводиться вперше приймати рішення про те, спробувати наркотики чи ні, коли вони ще досить малі. Ось чому дуже важливо обговорити з ними вживання наркотичних речовин.

 

 ЦЕ НЕ МОЯ СПРАВА, ЦИМ ПОВИННІ ЗАЙМАТИСЯ ШКОЛА,  ЛІКАРІ І МІЛІЦІЯ!

 Зараз у багатьох школах дійсно проводяться антинаркотичні уроки. На жаль, ці уроки звичайно використовують традиційні моделі, засновані на залякуванні й інформації про властивості наркотичних речовин. Як показав досвід, у тому числі й західних країн, такі програми малоефективні, а іноді дають протилежний ефект, тобто в тих класах, де проводилися подібні програми, рівень споживання наркотичних речовин був більшим, ніж у класах, де не було ніяких антинаркотичних програм. ВИ

МОЖЕТЕ спробувати вплинути на те, щоб у школі, де вчиться ваша дитина, проводилися ефективніші антинаркотичні програми, наприклад, засновані на моделі «навчання однолітків», але поки це станеться, ВИ МОЖЕТЕ діяти самі.

Лікарі можуть допомогти, але, на жаль, лише на стадії, коли у Вашої дитини будуть серйозні медичні проблеми. Медикам не оплачують профілактичної роботи, а найголовніше — їх не вчать методів проведення коротких і ефективних профілактичних консультацій. Може виявитися, що Ваш дільничний лікар досить розумний і освічений, щоб допомогти Вашій дитині до того, як вона стикнеться з наркотиками. Якщо ж це не так, ВИ МОЖЕТЕ діяти самі.

Міліція може покарати Вашу дитину за зберігання нелегальних наркотиків та інші правопорушення, поставити п на облік, надовго приклеївши ярлик «наркоман», і зробити ще багато іншого в рамках покладених на неї обов'язків. Якщо Вашою дитиною будуть займатися чесні і професійні працівники міліції, вони зможуть запобігти здійсненню нею більш важких правопорушень, але вони не можуть уберегти її від знайомства з наркотиками. Якщо ж Ви не хочете, щоб проблеми Вашої дитини стали настільки серйозні, щоб було потрібне втручання міліції, ВИ МОЖЕТЕ діяти самі.

Школа ризикує втратити одного з сотень учнів, міліція — одного з сотень правопорушників, лікарі — одного з сотень клієнтів. Ви ж ризикуєте більше всіх.

ВИ РИЗИКУЄТЕ ВТРАТИТИ СВОЮ ЧАСТО ЄДИНУ ДИТИНУ.